Фізична терапія дітей з дитячим церебральним паралічем: застосування традиційних методик та інноваційних реабілітаційних підходів у корекції рухових дисфункцій (огляд літератури)

Анотація

In press

Актуальність. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) залишається однією з основних причин стійких рухових порушень у дитячому віці та зумовлює необхідність тривалої, науково обґрунтованої фізичної терапії. Незважаючи на широке застосування традиційних методів реабілітації, сучасна клінічна практика характеризується значною варіабельністю підходів та недостатньою стандартизацією методів, що вказує на необхідність проведення порівняльного аналізу їх ефективності з позицій доказової медицини.

Мета. Провести огляд сучасних наукових джерел щодо застосування традиційних і сучасних підходів фізичної терапії у дітей із дитячим церебральним паралічем.

Матеріали та методи. Дослідження виконано з використанням бібліосемантичного та порівняльного методів. Пошук наукових джерел проведено в наукометричних базах PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar за 2016–2025 рр. До аналізу включено 21 джерело. Дослідження виконано як приватна ініціатива авторів, не отримувало грантового фінансування.

Етика дослідження. В ході роботи були відібрані літературні джерела, що описують дослідження, автори яких дотримувалися сучасних біоетичних норм.

Результати. Аналіз джерел показав, що традиційні методи фізичної терапії (нейророзвивальна терапія, загальнофункціональні вправи, тренування сидіння та ходи) забезпечують базову корекцію рухових порушень. При цьому вони характеризуються помірною ефективністю та високою залежністю від інтенсивності й індивідуального підходу. Аналіз джерел показав, що традиційні та сучасні підходи фізичної терапії відрізняються насамперед механізмами дії, структурою втручань, інтенсивністю, вимогами до участі дитини та набором функціональних цілей. У включених дослідженнях сучасні технологічно підтримані або інтенсивні програми частіше асоціювалися з покращенням окремих функціональних показників, однак пряме порівняння їх ефективності з традиційними підходами є методологічно обмеженим через неоднорідність дизайнів досліджень, вибірок, тривалості втручань і способів оцінки результатів.

Висновки. Найбільш перспективними є реабілітаційні програми, що поєднують традиційні та інноваційні методи фізичної терапії з акцентом на інтенсивність, повторюваність рухової практики.

Ключові слова: фізична терапія, педіатрія, рухові порушення, реабілітація, доказова медицина.