Лекція Василя Яковича Данилевського про лікаря, суспільство, культуру та медицину (1921): коментований переклад

Анотація

In press

Стаття продовжує цикл лекцій видатного харківського вченого зі світовим ім’ям Василя Яковича Данилевського. В ній вчений зазначає, що в другій половині минулого століття кругозір лікаря значно розширився з усвідомленням необхідності соціального служіння медицини. Щоб враховувати соціальні зв'язки пацієнта для його діагностики та лікування, лікарю потрібні знання в галузі соціології, психології, економіки, інших науках та галузях знань. Великий натовп небезпечний, якщо його психіка налаштована на руйнування. Громадське служіння лікаря також стосується епідеміології, гігієни праці, судової експертизи, шкільної гігієни, соціальної психології та психіатрії. Компетентність лікаря буває необхідною може бути корисною для оцінки мистецтва, літератури, адекватності світогляду та релігійних поглядів. Психогігієна, на думку вченого, може попереджати симптоми виродження у сфері образотворчого мистецтва та літератури, перш ніж ті вплинуть на душевний стан неврівноважених натур і незрілих інтелектів. У деяких осіб зручність та комфорт міського життя призводять до моральної слабкості та зніженості, а соціальна суєта – до психопатичної особистості. Особи з розладами психічної сфери шукають у творах літератури та мистецтва все дуже хвилююче, дратівливе. Звичайний рівень задоволення витонченим для них вже є мало прийнятним. На противагу впливу міської «надкультури», лікар може рекомендувати відновлення толерантності людини до суспільного середовища та її оздоровлення через фізичну працю, сувору дисципліну, витримку, терпіння в умовах сільської місцевості. Такі складні завдання випадають лікарю на терені його громадського служіння.

Ключові слова: соціальна психологія, еволюційна психологія, мистецтво, особистість.

Архівовано: https://doi.org/10.5281/zenodo.15072660