Медицина сьогодні і завтра

Міжнародні концепції та національні стратегії розвитку паліативної та хоспісної медичної допомоги

К.Г. Помогайбо — 2026-06-30

In press

Актуальність. Паліативна допомога трансформувалася з переважно допомоги наприкінці життя на складову інтегрованої медичної допомоги людям із серйозними стражданнями, пов'язаними зі здоров'ям. В Україні планування ускладнюють демографічні зміни, хронічні хвороби, наслідки війни та неоднорідність медичної інформації.

Мета. Узагальнити міжнародні концепції, методи оцінювання і прогнозування потреби у паліативній допомозі та моделі її інтеграції, а також визначити їх значення для України.

Матеріали та методи. В оригінальному теоретичному дослідженні використано бібліосемантичний і порівняльний методи та системний аналіз. У PubMed, Scopus і Google Scholar здійснено пошук джерел за 2012–2026 рр.; для ключових дефініцій і методів додатково включено окремі фундаментальні праці попередніх років. Проаналізовано офіційні документи Всесвітньої організації охорони здоров'я, Європейської асоціації паліативної допомоги, Міжнародної асоціації хоспісної та паліативної допомоги й органів охорони здоров'я України. Відібрано 45 джерел. Системний аналіз охоплював вхідні дані, методи оцінювання, моделі надання допомоги, обмеження впровадження та індикатори моніторингу. Дослідження було проведене в межах дисертації другого автора.

Етика дослідження. Дослідження проведено без залучення пацієнтів та тварин, тому не потребувало згоди етичної комісії.

Результати. Сучасні концепції передбачають ранню холістичну допомогу при серйозних стражданнях, пов'язаних зі здоров'ям, та її інтеграцію з первинною допомогою й універсальним охопленням медичними послугами. Методи оцінювання потреби згруповано як популяційно-демографічні, епідеміологічні, засновані на використанні послуг/реєстрах та часових рядах; планування лікарського забезпечення розглянуто окремо, оскільки фактичне споживання опіоїдів відображає і потребу, і доступність. Сучасні українські дані свідчать про швидке зростання кількості законтрактованих стаціонарних і мобільних надавачів, однак зберігаються територіальна нерівність, воєнні втрати, фрагментарність стратегічної координації, обмеженість обов'язкового додипломного навчання та низьке споживання опіоїдів.

Висновки. Планування в Україні має поєднувати демографічні й нозологічні оцінки з даними використання послуг та валідованими методами часових рядів. Пріоритетами є сумісний моніторинг, територіальна доступність, компетентнісна освіта, безперервність допомоги під час війни та правомірне пропорційне використання персоніфікованих даних.

Ключові слова: організація охорони здоров'я, потреби та попит на медичні послуги, універсальне охоплення медичними послугами, прогнозування, доступність медичних послуг.

Визначення факторів, що впливають на ефективність блокади периферичних нервів верхньої кінцівки

О.О. Павлов — 2026-06-30

In press

Актуальність. Блокада плечового сплетення є поширеним методом регіонарної анестезії при операціях на верхній кінцівці, однак клінічно значуща частка блокад залишається неефективною. На результат можуть впливати характеристики пацієнта, доступ, техніка виконання та об’єм місцевого анестетика.

Мета. Визначити фактори, що впливають на ефективність блокади верхньої кінцівки при надключичному, підключичному та пахвовому доступі в умовах оперативного лікування дистального відділу плечової кістки, ліктя, передпліччя та кисті.

Матеріали та методи. Проведено пілотне обсерваційне дослідження за участю 60 пацієнтів віком 25–60 років, оперованих у 2022–2025 роках. Усі пацієнти відповідали I–II класам фізичного статусу за класифікацією Американського товариства анестезіологів. Блокаду плечового сплетення виконували під ультразвуковою візуалізацією із застосуванням 0,5 % розчину бупівакаїну. Частоти порівнювали за допомогою точного критерію Фішера або його узагальнення для таблиць більшої розмірності; середні об’єми анестетика – за допомогою t-критерію Велча. Через лише сім випадків невдалої блокади багатовимірний аналіз не проводили. Дослідження виконано в межах науково-дослідної роботи кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та дитячої анестезіології Харківського національного медичного університету «Особливості анестезіологічного забезпечення оперативних утручань, стратегії інтенсивної терапії та медицини болю» (2024–2027 рр.), номер державної реєстрації 0123U104848.

Етика дослідження. Дослідження схвалено Комісією з питань етики та біоетики Харківського національного медичного університету (протокол № 235 від 29.09.2025). Усі пацієнти надали письмову інформовану згоду на участь у дослідженні та проведення реґіонарної анестезії.

Результати. Невдалу блокаду зареєстровано у 7 із 60 пацієнтів (11,7 %). Частота невдач становила 16,7 % при підключичному, 9,1 % при надключичному та 7,1 % при пахвовому доступі; зв’язок між доступом і результатом блокади не був статистично значущим (p=0,677). Статистично значущого зв’язку також не виявлено для статі (p=0,687), локалізації оперативного втручання (p=0,156) та об’єму місцевого анестетика (p=0,537). Конверсію в загальну анестезію зареєстровано у 7 пацієнтів (11,7 %).

Висновки. У цій пілотній вибірці не отримано доказів статистично значущого зв’язку між невдачею блокади та проаналізованими факторами. Мала кількість подій не дозволяє виключити клінічно значущі асоціації та обмежує узагальнення результатів.

Ключові слова: анестезіологія, ультрасонографія, бупівакаїн, регіонарна анестезія.

Хірургічне лікування та реабілітація пацієнтки з тяжкою мінно-вибуховою травмою обличчя

С.М. Григоров — 2026-06-30

In press

Актуальність. Попри значний накопичений досвід лікування бойової травми, кількість детально описаних клінічних випадків із довготривалим спостереженням та аналізом усіх етапів реконструкції залишається обмеженою.

Мета. Описати особливості тяжкої мінно-вибухової травми щелепно-лицевої ділянки та навести приклад поетапної хірургічної реконструкції пошкоджень.

Матеріали та методи. Представлено клінічний випадок багатоетапного хірургічного лікування пацієнтки з тяжкою мінно-вибуховою травмою щелепно-лицевої ділянки, що включало серію реконструктивних оперативних втручань, спрямованих на відновлення анатомічної цілісності лицевого скелета, функціональних можливостей та естетики обличчя. Дослідження виконане в межах науково-дослідної роботи з номером державної реєстрації 0125U000945.

Етика дослідження. Дослідження проведено відповідно до етичних стандартів Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024) та наказу Міністерства охорони здоров’я України № 690 від 23.09.2009. Отримано інформовану згоду пацієнтки на участь у науковому дослідженні та публікацію фотографій обличчя.

Результати. Наведено досвід хірургічного лікування пацієнтки з мінно-вибуховою травмою: множинні різано-рвані рани обличчя, шиї, грудної клітки, лівої верхньої кінцівки; різана рвана рана щічних, привушно-скроневих, виличних ділянок та лівої вушної раковини; травматичний відкритий перелом лівої гілки нижньої щелепи; гематосинус. Перебіг ускладнився норицею слинної залози. Упродовж 64 днів проводилася поетапна реконструктивна хірургічна корекція (первинна хірургічна обробка, некректомія та накладання вторинних швів, реконструктивна хірургія, хірургічна корекція нориці слинної залози). Поряд з хірургічним лікуванням для лікування переломів верхньої та нижньої щелепи застосовували двощелепне шинування. Проводено тривалі реабілітаційні заходи. Досягнуто максимального відновлення тканин обличчя та соціалізації пацієнтки, відновлено функції жування та мовлення.

Висновки. Вибір хірургічної тактики та результати лікування пацієнтки з тяжкою мінно-вибуховою травмою обличчя залежали від тяжкості поранення, ступеня пошкодження м’яких і кісткових тканин обличчя та функціонування слинної нориці. Важливими були реабілітаційні заходи. Наведений клінічний випадок є прикладом етапної реконструкції після мінно-вибухової травми обличчя.

Ключові слова: стоматологія, мінно-вибухова травма, щелепно-лицева ділянка, реабілітація.

Доказова медицина та межі рандомізованих контрольованих досліджень у світлі нової системи стандартизації охорони здоров'я України

Н.І. Макєєва — 2026-06-30

In press

Актуальність. Доказова медицина (ДМ) інтегрує найкращі доступні наукові докази з клінічним досвідом лікаря та цінностями пацієнта. Проте на практиці її іноді спрощують до жорсткої ієрархії, у якій рандомізовані контрольовані дослідження (РКД) розглядають як універсальний критерій наукової достовірності. Наказ Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України № 845 від 19.06.2026 оновив порядок розробки галузевих стандартів на засадах ДМ та адаптації клінічних настанов, що актуалізує оцінку застосовності доказів до конкретного клінічного контексту.

Мета. Уточнити місце рандомізованих контрольованих досліджень у класичному та сучасному розумінні доказової медицини, систематизувати ситуації, у яких необхідні інші дизайни, та визначити значення отриманих методологічних висновків для нової системи стандартизації охорони здоров’я України.

Матеріали та методи. Дослідження виконано з використанням бібліосемантичного та порівняльного методів, системного аналізу. Проаналізовано наукові публікації, представлені в базах даних PubMed та Google Scholar за 2016–2026 рр., окремі фундаментальні праці попередніх років, а також Наказ МОЗ України від 19.06.2026 № 845 і затверджені ним нормативно-методичні документи щодо розробки галузевих стандартів. Дослідження проведено як приватна ініціатива авторів, без грантової підтримки та державної реєстрації теми. Стаття містить етичні застереження для авторів наукових статей щодо використання інструментів ДМ.

Результати. РКД є найнадійнішим дизайном для оцінювання причинного ефекту багатьох контрольованих втручань, але їхня перевага не є універсальною. Рандомізація може бути етично неприйнятною, складною в хірургії, нездійсненною при рідкісних хворобах, недостатньою для виявлення рідкісної або відстроченої шкоди та непридатною для частини популяційних і політичних втручань. У таких ситуаціях доказову цінність можуть мати спостережні дослідження, природні експерименти, прагматичні випробування та дані реальної клінічної практики. Наказ МОЗ № 845 передбачає відбір, оцінювання та адаптацію клінічних настанов з урахуванням якості й застосовності доказів.

Висновки. РКД слід розглядати як потужний, але залежний від дослідницького питання інструмент. Оцінювання доказів має враховувати відповідність дизайну питанню, якість виконання та застосовність результатів із подальшою інтеграцією з клінічним досвідом і цінностями пацієнта.

Ключові слова: епідеміологія, громадське здоров’я, дизайн дослідження, причинність, прийняття клінічних рішень.